Любисток лікарський — Levisticum officinale Koch (грец. назви рослини libystikon; лат. officinalis, e — аптечний) — багаторічна трав’яниста рослина родини селерових (зонтичних) — Apiaceae (Umbelliferae); рос. назви: любисток лекарственный, заря лекарственная; нар. назви: вегета, магі, любиста, любистик, любистник, люби-трава, милодух, дудник. Слов’янська назва рослини пов’язана з приписаною їй властивістю причаровувати молодих людей. Батьківщина любистку — Азія. У природних умовах росте в горах Ірану. Культивується в Західній Європі, країнах Азії та Північної Америки. В Україні Любисток лікарський розводять у садах, на городах як декоративну і пряну рослину; часто росте у здичавілому вигляді. Трав’яниста рослина з товстим кореневищем і галузистими коренями 3–5 см у діаметрі. Стебла численні, прямостоячі, циліндричні, трубчасті, з сизим нальотом, вгорі розгалужені, 100–200 см завв. Листки великі, з піхвами, темно-зелені, блискучі, перисті або двоперисторозсічені, з великими обернено-яйцеподібними чи округлоромбічними, на верхівці надрізано-зубчастими сегментами, при дотику прохолодні. Квітки двостатеві, правильні, дрібні, жовтувато-зелені, п’ятипелюсткові, суцвіття — складний зонтик із загальною обгорткою й обгорточкою. Плід — жовто-бурий вислоплідник. Насіння дрібне. Вся рослина має специфічний запах селери і гострий солодкувато-гіркий смак. Цвіте у червні–липні, плоди достигають у серпні–вересні.
В Україні Любисток лікарський як ЛРС використовують тільки в народній медицині. До Європейської Фармакопеї входять кореневища і корені любистка лікарського — Rhizomata et radices Levistici, у народній медицині застосовують також траву любистка лікарського — Herba Levistici і плоди — Fructus Levistici. Коріння викопують восени на другому році вегетації, обтрушують від ґрунту або миють, ріжуть на шматки і сушать у тіні під наметами або в сушарках при температурі до 35 °С; траву заготовляють під час цвітіння рослини; плоди збирають у період повної стиглості. Уся рослина містить етерну олію, вміст її у коренях 0,5–1,0%. Головні складники олії — фталіди (близько 70%), серед яких ідентифіковані лігустилід (0,08–0,17%), 3-бутилфталід, 3-бутиліденфталід (лактон любистку), седанолід, лактон
Лігустилід
3-Бутилофталід
n-Бутиленофталід
седанової кислоти. Серед інших складників — α- і β-пінен, α- і β-феландрен, α-терпінеол, етери оцтової та валеріанової кислот та вільна оцтова, ізовалеріанова, масляна і бензойна кислоти. Певне терапевтичне значення у сукупному фармакологічному ефекті підземних органів мають кумарини (вільний кумарин, умбеліферон) і фурокумарини (псорален, бергаптен), лецитин (0,9%), яблучна та ангелікова кислоти, дубильні речовини, макро- і мікроелементи: Са, Fe, Cu, Mn, Zn, Co, Ni, Cr, Ва, Se, Sr, Ті, Rb, Mo, Pb, Zr, Cd, V, As, Sn, Ag, Bi, Cs, Hg, Sb, Sc; є також крохмаль, камедь, смоли. У листках накопичуються у значній кількості вітаміни С, В1 і В2.
Настій любистка лікарського чинить тонізуючу дію на ШКТ, покращує апетит, зменшує метеоризм, усуває кишкові коліки, стимулює виділення жовчі, сечі, знижує нервове збудження. Головний складник етерної олії — лігустилід — виявляє спазмолітичну дію. Коріння найчастіше використовують у вигляді настою чи відвару при набряках серцевого походження, асциті, хронічних запальних процесах у нирках і сечовому міхурі, при подагрі, сольових діатезах (впливає на склад сечі і в першу чергу на виділення сечовини); використовують при нервових захворюваннях, анемії, хронічному бронхіті, запаленні легень, метеоризмі, млявій перистальтиці кишок, як пологоводопоміжний препарат. Відзначено андрогенну дію любистка лікарського. Настій коріння любистка лікарського застосовують у дерматології та косметиці для видалення ластовиння, для лікування інфекційних тріщин куточків рота та гнійничкових висипів на тілі, при екземах, псоріазі, для миття голови при випадінні волосся. Пом’яте свіже листя прикладають до чола при головному болю різного походження. Свіжу рослину вживають при анемії, зниженому імунітеті і хронічній інтоксикації. Любисток лікарський вживають внутрішньо і зовнішньо при захворюванні на рак гортані й порожнини рота; застосовують при неврастенії, істерії, судомних станах і психоемоційних розладах, а також при спастичному кашлі та кашлі з утрудненим відхаркуванням мокротиння. Інгаляції з етерною олією сприяють відновленню голосу при ларингіті. Листя і надземну частину рослини використовують як приправу до страв. Вживання любистку лікарського протипоказано при гострому гломерулонефриті, пієлонефриті та в період вагітності.
Кореневища і корені любистку лікарського увійшли у БТФ, настої з Л.л. чинять вітрогінну і протидиспептичну дію. Застосовується у гомеопатії. В Україні Любисток лікарський — одна із найпопулярніших рослин, про яку складають народні вірші й пісні.
Жизнь растений: В 6 т. / Под ред. А.Л. Тахтаджана. — М., 1981. — Т. 5, ч. 2; Лікарські рослини / Відп. ред. A.M. Гродзинський. — К., 1992; Остапко И.Н. Элементный состав образцов Levisticum officinale Koch разного географического происходжения: В кн. «Интродукция нетрадиционных и редких сельскохозяйственных растений» // Матер. 4-й Междунар. науч.-практ. конф. — Ульяновск, 2002. — Т. 2; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева, К.Ф. Блиновой. — СПб, 2002.